Я зустрів тебе не випадково, Серед пустощів вітру та дихання літа… Неможливо забути очей загадкових Погляд – блискавку, щоби себе «загубити» Ми, навіки, здавалось, «пірнули» за руки В щедре літо, шовками всіх трав….. І чутливі «доторки», і тіл наших, злуки Сам Господь, мабуть в небі вітав!... Мені доля ТАК пророкувала, І від неї сховатись ніяк неможливо! А, зозуля сумісні роки «кукувала» Нам. Та, чорна біда відчувала «поживу». Крокував невблаганно жорстокості час, Гріх ввірвавсь в височінь волошкового жита... Загадковий, розкосий твій погляд погас В розмаїтті розкішного літа… Чому, Боже, ти не захистив Душ політ і цнотливу невинність? Надкороткий нам строк відпустив – Лише згад!... Лебедину лиш вірність!.. Присвята мого знайомого своїй дружині. 09. 07. 2019р.