Сегодня в Одессе умерла моя подруга Ей, мои стихи и «Всчная память…» Доле моя, доле, Чому прихистила Ти мене в неволі, Де дихать несила? У неволі слова, У неволі думки… Замкнутеє коло, Пружно все, як гумка… З маху відкидає У життя минуле, Пам’ять всю стирає, Щоби все забула… Тут лиш час від часу Поряд хтось лягає, Не тішать прикраси, Сміху не буває… Хто мені дорогу Вірную, тут вкаже В напрямі до Бога, Що під ноги ляже? Прихисток останній, Все закономірно… Знала я й зарані, Що так буде вірно! І час весь марнуєм В світі, ми , живім… Як все проминуло, Вже не розповім… Розкидала «злива» З батьками по світу… Де наші могили, Сирітські «привіти»? Усім на утіху Болі я не взнала… На «безодню», лихо, Світ цей проміняла… Хай, над синім морем Чайка біль кигиче, Хай доля , що з горем Нікого не кличе!... Сіє, мов крізь сито Дощик дрібно – дрібно… Вже життя прожито – Жаліть не потрібно! Не страждайте, рідні, Друзі, не сумуйте, «РидмА», вірогідно Мене не турбуйте! Я життя любила, Мистецтво і вірші ДумкИ я гонила Небуттям, про гірше… Жаль тільки, що світла Більше не побачу, Хоч Душа ще квітла, «Пора» прийшла, значить! Між світами грань ще Не зборола, друзі Я. Може й на «краще», Тіло ще в напрузі… Претензій не маю (Туг лишусь «зимою») Зараз складно, знаю! Прощатись зі мною… Кожною весною Буде розмаїття Квітів. Й надімною Всіх садів суцвіття!... 12. 07. 2019р.