ніч обійми розгортає, вітер з березнем гомонить, з-за дірявої завіси виглядає кругла щічка - місяць з хвилі виринає - небо кіптява полонить, за поріг перечепившись, дзюркочить-хлюпоче річка. на пласку рівнину білу, тиждень як, відлига сіла, підняли чуби з прогалин тогорічні бляклі трави, швидко та безповоротньо покрив сніжний мряка з'їла, і весняний перший подих значно живить тьмяні барви. потяглися вгору язики чіпкі, прозорі й сиві, загортати стали крони в тюрбани важкі, вологі, загустів туман молочний у зеленій щітці-гриві - опустили сосни лапи до землі свої розлогі...