Ладанка

Серед сотень шалених доріг, Серед пилу думок, голосів, Я знайшов золотий оберіг, Що над прірвою дразливо висів. Він на сонці яскраво сіяв, І від сонця тепло він вбирав, Був упертий він сильним вітрам, Що найкраще лиш грані його шліфував. А вночі, коли сходив туман, Місяць мріями його обгортав. Обережно, не страхаясь суддів, Притягнувши відвертістю слів Я ту ладанку в себе пригрів І на душу прозору свою я надів. Я дивлюсь на її досхочу, Я щасливі слова її шепчу, Я хочу вигравати її забаганки, Я читаю на ніч колисанку, І буджу її посмішку зранку. І душа відчує моя обігрів, Світло, сильно вона засіяє, Так чекала тих чистих чуттів, Що тепер вона серце зціляє.
Автор: dimatodor 10.04.21 15:03
5   0  

Комментировать могут только зарегистрированные пользователи.


Для того, чтобы опубликовать стихи, воспользуйтесь специальной формой.