Як я кума з кумою мирив . Якось кум прийшов до мене смутний , як негода . Я його таким шаленим ще не бачив зроду . То , що кум характер має - це я добре знаю. А сумним таким , аж плаче - ще таким не бачив. Запросив кума до хати , почав пригощати , думав оте горе кляте перваком залляти. Куму в чарку наливаю про біду питаю: - Не стидайся , сповідайся, як попові в храмі, як своєї мамі , зніми з душі камінь… Кум три чарки випиває, а потім четверту і розмову починає тверезу , відверту: - Ой робити що , не знаю! Не жити не вмерти … Посварились я і Рая учора до смерті . Та вона у тім не винна моя половина … Ти , кум , мене знаєш. Це все я – тварина . А ще - оковита … Що робити ?! Що робити !? Не вмерти , не жити… - Так , кум , знаю … Твоя Рая – гарна й працьовита , добра господарка . Вся біда в горілці.. Треба менше пити і годити жінці … А сам куму наливаю у чарку по вінця… Кум п,є та сумує, а я пропоную: - Перемовини з кумою будемо робити , буду вас мирити … Кум п, є та киває, а я наливаю … Кум іще смутненький , але вже гарненький , і я – те ж тепленький … Ще по три чарчини повних ми перехили і до дій тих перемовних з кумом вже дозріли . Можна йти до Раї… З хати випливаємо … Хтось у бік мене штовхає… І кума качає , хоч вітру немає. По селу йдемо , собаки , як скажені лають. Ось кумова хата , ось і кума Рая … Тільки що з городу. Поряд - копаниця . А сама відром з криниці набирає воду . Я почав дипломатичні до куми підходи … Усміхаюся не звично , не звично моргаю… Та , до слова , я моргати ще почав у хаті десь на чарці п,ятій . Кум стоїть ікає. А язик від самогону у роті блукає… Як у депутатів , біда з мікрофоном : як на зло, хтось то вмикає, а то вимикає. Такі перегони. А кума на нас уваги майже не звертає, на нас – дипломатів . Їй корів іще доїти , свиней годувати … Йде від нас з водою , а я – за кумою плетусь ледь не рачки . І у кума – качка. Та все ще ікає… А я починаю … і на кума наїжджаю , як той танк чи тачка : - Це все він – п,яниця Спориться з тобою ! А ти – молодиця , А ти – робітниця ! Мені б таку Раю … А він п,є без краю… А кум дивиться на мене та ще більш ікає, бо ж він п,є зі мною. А я наїжджаю ... - Мені б таку Раю! А корови із сараю косо поглядають… - П,є та п,є ще з понеділка… Де бере він ту горілку , отаку гидотну , отой змій зелений? ! А у кума спазм ікотний . Він ж бере у мене первачок спекотний … Кума в хлів … Я – за кумою… Та хапаюся рукою ледь не за спідницю. - А ти – молодиця … А ти працівниця … А від нього терпиш муки , хоч стрибай в криницю … Це все – оковита … А сам бачу – кума в руки бере копаницю… Треба утікати … З ляку кум не став ікати , а почав христиться … А я не христився , бо спіткнувся й покотився до свиней в корито. Тут корови забичали , свині закричали , кури з сідал поскакали і зареготали … Я не знаю , де кум дівся . Я вже не дивився не на кума , не на Раю, сиджу та моргаю. А кума мене з корита бідна витягає. Отаке от діло . Як не витягла би вчасно , то би свині з,їли … - Дипломати ви нещасні , миру захотіли ! Як би ж ви не пили ! Ой , ганьба , ганьба , їй богу ! Але після цього я до Раї не ногою , та і кум не п,є зі мною . ну і слава Богу ! Хоч не мир , а пере мир є у нього з кумою. Значить все не так плачевно… Значить зустріч не даремну він провів зі мною. *** Не отниму я юности твоей . Её забрали крылья журавлей . И первую любовь не поверну – Ту первую любви твоей весну. Рассыпался улыбкой первый цвет – Садов вишнёвых наших юных лет . И первый поцелуй давно испит . Уже в душе калиною горчит . Не побегут года былые вспять. Зачем тебя тревожу я опять ?! И сам себя сегодня не пойму . Но и надежд твоих не отниму. Ты и сама не ведаешь о том : Мы засыпаем , наслаждаясь сном . Когда-то оборвется наша нить , И нас никто не сможет разбудить.
01.11.16 17:58
3 0      0

Комментировать могут только зарегистрированные пользователи.


Для того, чтобы опубликовать стихи, воспользуйтесь специальной формой.