Андромеда

ми мабуть й бачимо від того, що сяєш ти серед небес. й під тінню місяця блідого, в обіймах всесвіту, такого вже чужого, чи я воскрес? тобі лиш знати, Андромеда. вони не пояснять цих теорій - науки безсилі до двох сердець, й тільки нам писати свою історію, своїми юними, босими... досліджувати траєкторії - кохати, блукати десь. в порожнечі раніш мандрували одні. та тепер, як кажуть, "Капітане, на горизонті без змін". ми блукали в пітьмі. але ти поклади свою руку в мою, ти тепер не одна, я тепер не один, бо єдиними стали на цьому шляху. не поляжем в бою серед цих безголосих глибин. в переливах танку космічних химер ми створили свій, незрівнянний, безликий, світ. він може і не такий як в захопливих фільмах, чи у древніх писаннях Гомера, Але він не чужий, як цей. і тепер в нашому танку давай збережемо тут швидкоплинну мить, лінію тонку - де шляхи очей вкажуть нам маршрут.
Андромеда
Автор: riko747 17.11.16 18:08
1 0      0

Комментировать могут только зарегистрированные пользователи.


Для того, чтобы опубликовать стихи, воспользуйтесь специальной формой.