Сумління крає моє серце

Мій любий оазис Між новобудов, Світогляду базис – Одна із церков, Що має ім’я святих жен мироносиць, Тут паства у Господа милості просить, Тут зодчий над формами фантазував, І в руки Господні процес цей віддав. Над храмом священна небесна блакить… Він, ніби до Бога, нестримно летить Разом з образАми , у буйстві троянд, Немов –би, коштовний завжди, трилліант! В сюжетах Святі, здебільшого, босими… Прекрасне творіння – храм, кольору осені! Біблейські сюжети, буяння всіх квітів… «Голівоньки» Храму, мов, щедро политі Сусальною розкішшю, сяють невинно… І, ніби, на світі усе ще первинне!... Та, я пам’ятаю – тут бУло озерце, Й, качИна сім’я, що з довір’ям, з відерця Харч їли, що люди несли до качОк… Багато тут бУло завжди діточОк!... Ще плаче озерце, Ятрить моє серце Сльозами, що йдуть з – під Землі, Виходять назовні, Ямки усі повні! Сльозами, чистіш кришталю… Пробач нас, озерце, Будь ласка, не сердься! Уклінно! Ми винні! Молю!...
Автор: Джема 28.11.18 21:10
9 4      0

Комментарии:

и красиво и печально--мольба!!!
28.11.18 21:46
Согласна с Левантиной! Красово, вдохновенно, с Душой написано о наших святынях. П.С.У меня единственная просьба - по-возможности, печатайте внизу русский текст. Я не всё понимаю по-украински, а онлайн переводчик переводит некорректно многие слова. Заранее благодарю.
02.12.18 10:30

Комментировать могут только зарегистрированные пользователи.


Для того, чтобы опубликовать стихи, рассказы или другие произведения, воспользуйтесь специальной формой.