Чом, доя мене ти, ранок, не добрий,
І не тішиш, чому, як колись?
Потвора – ніч не відпускала тебе довго,
Чому за мене, болі, знов взялись?
Хай би, лишЕ страждала я фізично,
Душевний біль ще більше затиска…
Знов самотність крізь біль гризе звично,
У біді, де, матусі рука?!
Мене кинули напризволяще
Поєдинок життя вигравать.
Я втомилась так, Боже! Не краще
У покої пітьми спочивать?
Де людське милосердя? Невдячна дитино,
Не чіпають сумління душі?
Я живу ще. Живу ще до…
Читать полностью